Чи зобов’язана дружина віддавати борг чоловіка і навпаки?

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК - майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.1 ст. 36 СК  шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.

Ст. 60 СК визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, положення ст. 60 СК свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК, згідно із частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч.3 ст. 61 СК  кореспондує ч.4 ст. 65 СК , яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч.3 ст. 65 СК)

Тлумачення ч.4 ст. 65 СК дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

За таких обставин згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший ж подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

               Якщо Ваш чоловік (чи дружина) як фізична особа позичили кошти за договором чи борговою розпискою і витратили їх на власний бізнес чи інші цілі, не повязані з інтересами сімї, і письмової згоди на такі дії своєї половинки Ви не надавали, - Ви не зобовязані такі кошти повертати. А в судовому спорі про стягнення боргу з боржника – суди на підставі доказів повинні зясувати куди були витрачені позичені кошти боржником і чи давали Ви на це згоду. Рішення суду не може грунтуватись на припущеннях.

            Позиція суду з даного питання викладена в постанові КЦС від 07.10.2020 у справі № 752/7501/18

04.11.2020р.